Перемогли нацизм Гітлера – переможемо і рашизм Путіна: пам'ятаємо про «українську» 2 світову війну

Перемогли нацизм Гітлера – переможемо і рашизм Путіна: пам'ятаємо про «українську» 2 світову війну
280235 ПЕРЕГЛЯДІВ

Напередодні 8 травня — міжнародного дня вшанування жертв Другої світової війни та примирення між країнами війни хочу звернути увагу на важливість інформування про українську ціну перемоги над нацизмом.

Про це пише сьогодні у блозі «Обозревателя» екс-нардеп Микола Томенко.

Впевнений, що світ і Україна досі ще не знають ПОВНОЇ та ПРАВДИВОЇ історії Другої світової війни. Саме тому останні роки російська пропаганда всіляко переписувала історію війни аж до цинічно-маразматичної фрази Путіна в 2010 році про те, що «Росія перемогла б у війні й без України!»

Далі більше, медведчуки, рабіновичі, симоненки, табачники та інші вірні слуги Путіна від 2010 року розгорнули кампанію прославляння радянської армії Сталіна-Жукова та приниження внеску України в перемогу над нацизмом.

Наша місія нині, коли Україна і весь світ в рамках проукраїнської та антипутінської коаліції бореться з РАШИЗМОМ — нової чуми вже 21 століття, захистити ПРАВДУ про історію війни та ціну перемоги над НАЦИЗМОМ.

Отож, 12 фактів про «УКРАЇНСЬКУ» 2 світову війну:

1. В армії, на флоті, в партизанських загонах і рухах Опору воювало близько 10 млн. українців. Понад 60% із них геройськи загинули.

2. Станом на середину 1944 року в Армії воювало 33, 93% українців, тобто кожен третій. Понад половину із 18 фронтів очолювали українці.

3. В усіх Українських фронтах українці становили понад 50% бойового складу, а в 1-му Українському — до 80%.

4. Понад 2,5 млн. українців нагороджені орденами і медалями.

2 072 — удостоєні званнями Героїв, а 32 стали двічі Героями.

5. Льотчик-ас майор Іван Кожедуб збив 64 ворожі літаки й став тричі Героєм. Із 4-х повних кавалерів ордена Слави — 2 українці: льотчик штурмового авіаполку Іван Драченко і морський піхотинець Павло Дубинда.

3. В усіх Українських фронтах українці становили понад 50% бойового складу, а в 1-му Українському — до 80%.

4. Понад 2,5 млн. українців нагороджені орденами і медалями.

2 072 — удостоєні званнями Героїв, а 32 стали двічі Героями.

5. Льотчик-ас майор Іван Кожедуб збив 64 ворожі літаки й став тричі Героєм. Із 4-х повних кавалерів ордена Слави — 2 українці: льотчик штурмового авіаполку Іван Драченко і морський піхотинець Павло Дубинда.

9. 30 квітня о 14-25 в Берліні над Рейхстагом установлено Прапор Перемоги. Прапороносців же було не двоє, як стверджують російські псевдоісторики, а троє, серед них українець Олекса Берест, уродженець села Горяйстівки нині Охтирського району Сумської області. Забезпечували їхнє просування під ворожим вогнем автоматники відділення 19-річного сержанта Петра Щербини, уродженця Запорізької області.

10. 2 вересня 1945 року, в Токійській затоці, на борту американського лінкора «Міссурі» був підписаний акт капітуляції Японії, чим остаточно завершена Друга світова війна. Від імені СРСР цей історичний документ підписав генерал-лейтенант Кузьма Дерев‘янко, уродженець села Косенівка Уманського району Черкаської області.

11. Єдиною жінкою-командиром взводу морської піхоти була українка Євдокія Завалій із Нового Бугу, яка звільняла Севастополь, брала участь у штурмі Сапун-гори, висаджувалася з десантом у Констанці, Варні, Бургасі.

12. Українці воювали проти нацистської Німеччини і в складі інших армій. В канадській — близько 45 тисяч, армії США — 80 тисяч (з них 40 тисяч брало участь у висадці американських військ в Європі), війську Польському — 120 тисяч, армії Франції — понад 5 тисяч, чехословацькій бригаді Людвіга Свободи — біля 70 відсотків становили українці…

А тепер про ВТРАТИ УКРАЇНИ в 2 світовій війні.

Олександр ДОВЖЕНКО у своєму, тривалий час прихованому радянською владою, «Щоденнику» залишив чи не найболючіші роздуми про долю Україну в тій страхітливій війні. 6 вересня 1945 року він записав:»Україна втратила за часів війни ТРИНАДЦЯТЬ МІЛЬЙОНІВ ЛЮДЕЙ. І се ще, так би мовити, з оптимістичною неточністю…Себто, коли додамо мільйонів два-три, то навряд чи помилимось. До Сибіру вислали ж перед війною півтора мільйона з Західної України, та й зараз висилають немало. А народження ввійде в норму хіба лише в 1950 році.

Таким чином, Велика Удовиця втратила сорок відсотків своїх убитими, спаленими, покатованими, засланими в заслання, вигнаними в чужі землі на вічне блукання. А до війни… вона втратила, крім мільйонів загиблих в боях і засланнях політичних, ще 6 МІЛЬЙОНІВ од голоду в урожайний 1932 рік…Таких утрат, замовчаних через жахливу свою правду, НЕ ЗНАВ і НЕ ЗНАЄ НІ ОДИН НАРОД у СВІТІ…»

Повернувшись із фронту військовий кореспондент Довженко пише:

«Україна поруйнована, як ні одна країна в світі. Поруйновані й пограбовані всі міста. У нас нема ні шкіл, ні інститутів, ні музеїв, ні біблотек. Загинули наші історичні архіви, загинуло малярство, скульптура, архітектура. Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне господарство…і коли я чую обвинувачення за «Україну в огні» в націоналізмі, як же гірко і тоскно мені робиться на душі…».

Деякі історики твердять, що Довженко значно перебільшив втрати України у війні. Однак як свідчать дані фахівців, реальний масштаб трагедії суттєво не відрізняється від описаного Довженком. І національні й закордонні дослідники Другої світової сходяться на тому, що Україна втратила 4 мільйони військових на фронті та близько 5 мільйонів цивільних жертв, що разом становить 9 мільйонів загиблих. Загалом втрати України становлять більш як 40% від усіх втрат СРСР.

Однак демографічні втрати значно більші. Так у січні 1941 року в тодішній Україні проживало 41,9 мільйонів осіб, із них 14 млн. у містах. Вже в 1945 році в Україні проживало лише 27,4 мільйони, із них 7 млн. у містах. Отже загальні демографічні втрати становлять близько 14,5 МІЛЬЙОНІВ УКРАЇНЦІВ (убиті, померлі від хвороб і голоду,евакуйовані, депортовані, мобілізовані, емігранти…)

Вражаючі втрати нанесла війна й Києву. У 1940 році в українській столиці було 900 тисяч мешканців, а в 1945 — лише 186 тисяч.

Насамкінець повернуся до нашого геніального Довженка, який ще в 1942 році попереджав про небезпеку «ПРИВАТИЗАЦІЇ» перемоги «братнім російським народом» на чолі зі Сталіним, чиїм наступником відверто вважає себе Путін:

«Найменше би я хотів дожити до того моменту, коли після хоча і нелюдської тяжкої, але переможної війни кожна наша ганчірка перетворилася на священну реліквію переможця. Коли кожен дурень і бюрократ, не дивлячись на якого…народ переможе фашистів, заявить, що перемога сталася саме завдяки йому, що кріпив оборону, коли дурень стане священним і недоторканним, не підлягатиме критикуванню…

Я хочу вірити, що якби не багато загинуло кращих людей, як не багато шушвалі лишиться по жирним прифронтовим установам, все ж таки виростуть і загартуються і боротьбі сильні характери, СИЛЬНІ ДУШІ, замість СИЛЬНИХ СРАК…»

Як не дивно, але слова Довженка виявилися пророчими і нині Росія Путіна всіляко намагається переписати історію Другої світової війни викресливши з неї вирішальний внесок України та Західних держав.

Отож, напередодні 8 травня — Міжнародного дня пам’яті та примирення разом із державами антигітлерівської, а нині антипутінської коаліції мусимо впевнено заявити на весь світ:

«Перемогли НАЦИЗМ Гітлера — переможемо і РАШИЗМ Путіна!»

П.С. Сподіваюся також на те, що 9 травня 2022 року в Москві на так званому параді російської армії вбивць, гвалтівників та мародерів військового злочинця Путіна не буде присутній ЖОДЕН із керівників 193 країн-членів ООН, яка створена після 2 світової війни.

Теги: гитлер,путин, война в Украине , війна в Україні,росія,Микола Томенко,нацизм ,друга світова війна,путін,рашизм,9 травня
Мої відео