Архієпископ Баришівський Віктор (Коцаба): «Приціл в УПЦ - постріл в серце України»

Архієпископ Баришівський Віктор (Коцаба): «Приціл в УПЦ - постріл в серце України»
353552 ПЕРЕГЛЯДІВ

Останніми тижнями Українська Православна Церква перебуває під жорстким пресингом. У її храмах, монастирях та єпархіальних управліннях проходять масові обшуки; місцева влада «забороняє» УПЦ у регіонах; Президент оголосив про законодавчі ініціативи, що можуть призвести до обмеження її діяльності або навіть повної заборони; ЗМІ та соцмережі переповнені неправдивими, розпалюючими ворожнечу матеріалами про Церкву.

І складається враження, що все це – організована атака на УПЦ, яку спланували та координують певні сили. Сили, які прагнуть організувати під час війни внутрішній конфлікт, нацькувати українців один на одного. Чому ми так вважаємо? А тому, що нарративи, які активно просуваються в суспільстві, нібито УПЦ – це ворожа та «кремлівська» організація, абсолютно неправдиві.

Сьогодні майже звідусіль лунають звинувачення в тому, що серед мільйонів віруючих та тисяч священнослужителів УПЦ є симпатики дій агресора та колаборанти. Але ж вони так само є і серед абсолютно будь-якої структури державної влади України. Наприклад, серед правоохоронних органів та силових структур, державних чиновників різних рівнів та навіть народних депутатів. Проте, ми ніде не бачимо переслідувань та цькувань цих структур, ніхто не вимагає їхньої повної заборони.

Що ж до УПЦ, то в абсолютній більшості, від Предстоятеля до простого віруючого, Церква підтримує своїх воїнів-захисників та свою країну. До речі, підтримує з першого дня війни. В лавах ЗСУ воює величезна кількість віруючих УПЦ. По селах є парафії, де майже всі чоловіки пішли на фронт. Воюють родичі священиків, їхні діти. Воюють і гинуть.

30 серпня священик Білоцерківської єпархії Ярослав Нагай відспівав загиблого сина Василя. У Волинській єпархії отець Миколай Яковлюк поховав свого сина-воїна Андрія. Бувають випадки, коли священики навіть залишають священнослужіння в храмі заради захисту Батьківщини. У липні в Одеській єпархії поховали такого воїна Богдана Каплуна. Відспівав його батько – священик Анатолій Каплун. Ховають священики УПЦ і своїх родичів-героїв. Ще у квітні відспівав свого брата Олександра митрополит Запорізький Лука. А скільки отці відспівують воїнів-прихожан і порахувати не можна. Заупокійні богослужіння відбуваються у храмах практично щодня.

Наші парафії постійно купують і відправляють на фронт автомобілі, коптери, одяг, продукти тощо. Ця допомога вимірюється тисячами тонн. І навряд чи якась інша конфесія допомагає армії більше, ніж УПЦ.

Але всього цього ніхто в суспільстві не помічає, у ЗМІ про це не говорять. Ми, у будь-якому випадку, – «фсбшники», «московські попи», «зрадники в рясах» і т. д. Іншими словами, є реальність об'єктивна, а є – віртуальна, вигадана. В об'єктивній реальності мільйони віруючих Української Православної Церкви підтримують ЗСУ та самі ведуть боротьбу з ворогом, віддаючи власне життя. А у вигаданій «реальності» відбувається те, що підказує авторам різноманітних публікацій їхня фантазія.

А люди дивляться телевізор, читають ЗМІ, і вірять побаченому і прочитаному. І дуже багато з них реально, а не віртуально починають вважати УПЦ ворогом та боротися з нею. І виходять сумні та абсурдні ситуації.

Наприклад, 7 грудня у Тарасівці (під Києвом) тероборонівці допомагали представникам ПЦУ відбирати у громади УПЦ їхній Успенський храм. Віруючі його захищали. У штовханині люди у військовій формі кілька разів жбурнули на землю одну з парафіянок, а ця жінка буквально напередодні отримала похоронку на свого сина-героя.

Або ще. 3 грудня у селі Глинськ Рівненської області СБУ проводила обшуки в Успенському храмі, а в цей же час його настоятель перевозив з Німеччини в Україну автомобілі для потреб ЗСУ, куплені на кошти, які зібрали прихожани цього храму. І це далеко не перша допомога армії від цієї громади.

Наразі склалася така ситуація, що дізнавшись про загрозу для Церкви, прихожани УПЦ, які воюють на фронті, почали масово записувати відеозвернення на підтримку своєї Церкви. В їхніх словах і біль, і подив: як таке взагалі може бути – доки ми тут захищаємо країну, у нас вдома готують розправу над нашою Церквою.

Наведу кілька прикладів.

Молодший сержант Лариса Збурлюк: «Пане Президенте, Ви гоните справжніх патріотів, поки ми тут боремося зі злочинцями. Вжийте заходів, не гоніть нашу віру. Тому що, якщо ви цього не зробите, ми закінчимо цю війну, повернемося і законним шляхом розбиратимемося».

Розірвай Дмитро, старший солдат: «Якби я, чи мій брат, чи батько (вони теж у ЗСУ) не любили свою країну, нас би тут, на нулі, не було. Заради країни я залишив дружину та дітей, яких дуже люблю. А ще я люблю свою Церкву. Наш предстоятель Онуфрій благословив захищати Україну першого ж дня. Якщо є зрадники, хто його не послухав, – їх треба судити та карати. Але УПЦ тут ні до чого. Після перемоги ми повернемося та обговоримо всі питання».

Олександр Фролов, солдат 25 ОПДБр: «Прошу нашу владу припинити гоніння на нашу УПЦ».

Каменяр Володимир, старший сержант ЗСУ: «В Україні немає ні московського патріархату, ні московських церков, ні московських попів. Не можна заборонити те, чого немає. Прошу вас, не розпалюйте ворожнечу, не робіть так, щоби народ був ворогом один одному. Ми стоятимемо за свою країну. Але стоятимемо і за свою віру».

Мізін Олег, солдат 30-ї бригади: «Прислали відео, де в тилу люди зі зброєю захоплюють храми. У мене просто руки опускаються. Я на нулі захищаю країну, щоб бусурмани не топтали храми, не ґвалтували наших жінок та дітей. Але якщо у нас женуть Церкву, Тіло Христа, то що я тоді захищаю?».

На останні слова варто звернути особливу увагу. Безумовно, якщо навіть влада вирішить заборонити УПЦ, ніхто з віруючих не стане дезертиром. Але їхня мотивація істотно зміниться. Адже для християнина віра і Церква завжди будуть на першому місці. Так нам сказав Спаситель: «Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм – це перша і найбільша заповідь» (Мф. 22, 37). І лише після цього ми маємо «полюбити ближнього свого, як самого себе». Тобто чітка ієрархія пріоритетів: спочатку – Церква, потім – Батьківщина. І тут в головах багатьох наших співвітчизників виникає риторичне питання: А якщо Батьківщина знищує Церкву, то наскільки щиро і гаряче я її любитиму?

Ще зовсім недавно наші діди жили за часів, коли держава знищувала Церкву та священиків, вигадуючи абсолютно безглузді звинувачення - робота на іноземну розвідку, контрреволюційна діяльність, монархізм тощо. Те, що ми зараз спостерігаємо під дещо іншими формулюваннями, відсилає нас знаходити паралелі в часі радянського періоду. А результат ми вже знаємо – Церква жива, СРСР – ні.

Немає жодних сумнівів, що всі віруючі УПЦ, які вважають себе патріотами своєї країни, бажають їй лише процвітання. Однак, поєднати це процвітання із забороною та знищенням Церкви просто неможливо. І це вже доведено історією.

Теги: Українська Православна Церква,УПЦ ,ЗСУ ,Украинская Православная Церковь,Архієпископ Баришівський Віктор Коцаба,Віктор Коцаба,Церква
Мої відео