Як «Рейнджери» 23 ОМБр взяли в полон 8 рускіх та звільнили двох побратимів
Ранок, що почався з напруги. Противник прорвався на наші позиції, зайняв бліндаж і почав закріплюватися. Завдання було зрозумілим і терміновим: знищити ворога або змусити здатися. Бійці разом із командиром взводу швидко оцінили ситуацію, визначили маршрут і розробили план штурму. Головна проблема — невідомість: скільки їх, яке озброєння, чи ведуть їх дрони? Тому вирішили діяти рішуче й максимально скоординовано. Розвідники вирушили в посадку. Дрони уважно відслідковували ситуацію, а командири в реальному часі коригували дії. На підході до бліндажа група розділилася: кулеметник із напарником залишилися прикривати, інші обійшли позицію з флангу. Потужний вогонь і гранати зробили свою справу — ворог почав розгублено відступати. Наказ від командира звучав чітко: запропонувати росіянам здатися. “Це завжди складніше, ніж просто знищувати, — розповідає командир взводу з позивним Бабак. — Потрібно переконати ворога, що здаватися — єдиний розумний вихід”. І вони здалися. Втім, за мить виявилося, що серед них є українські полонені. Хто вони і скільки їх — інформації не було. «Рейнджери» діяли чітко: змусили ворога виходити по одному, без зброї та броні. Згодом нарахували десять зв’язаних солдат. Це створило нову проблему: місця у «коробочці» на всіх не вистачило. Частину полонених із супроводом відправили одразу, решту залишили під охороною двох бійців. Іронія долі: ховатися від російського артобстрілу довелося в тому ж бліндажі, який штурмували кілька годин тому. На щастя, операція завершилася успішно. Жодного пораненого серед наших, двоє визволених українців і безцінний шанс на обмін полоненими. “Головне — зберегти життя своїх і повернути додому тих, хто чекає на свободу, — підсумував Бабак. — У такі моменти розумієш, що кожен бій — це не лише боротьба за позиції, а й за долі людей”.