Снайпер 23 ОМБр з позивним «Малиш»
Нашому герою лише 25 років, але, маючи досвід, який він здобув на війні, він міг би вже складати мемуари. Його шлях до снайперського ремесла почався ще задовго до фронту. У цивільному житті він працював машиністом підземних установок на шахті. Однак у 23 роки залишив звичне життя і добровільно став на захист Батьківщини. Спершу хотів служити поруч із братом-близнюком у військово-морських силах, але його скерували в інший підрозділ. У 2023 році він потрапив до 23-ї бригади, де служить і по теперішній час. Згодом пройшов навчання в школі снайперів і почав новий етап свого життя — на передовій. На думку героя, "снайпер — це більше, ніж просто боєць зі зброєю, — це людина, яка здатна працювати там, де не впорається звичайний стрілець". Малиш працює з UR-10 — українською напівавтоматичною гвинтівкою калібру 7,62×51, здатною точно вражати цілі на відстані до 800 метрів. Однак ефективність пострілу залежить не лише від техніки чи зброї, а й від розуміння безлічі факторів: напрямку вітру, температури, атмосферного тиску. Перед кожним виходом команда проводить ретельну розвідку. "Ми обираємо позицію так, щоб залишатися непомітними, — пояснював Малиш. — Маскування — це основа виживання. Позиція може бути нашою базою від одного дня до п’яти, залежно від завдання". Одного разу, перебуваючи на бойовому виході на спостережному пункті, снайперська пара помітила ворога, що біг у напрямку їхніх позицій. "Спершу хотіли знешкодити, але придивилися: він рухався дивно, ніби не усвідомлював, що відбувається. Вирішили не стріляти, затримали. З’ясувалося, що це окупант за національністю якут. Дивним було й те, що він після затримання увесь час сміявся. Малиш припустив, що це сталося від стресу та паніки. Потім з’ясувалося, що вся інформація, яку він надав під час допиту, виявилася хибною". Але війна — це не лише про відносний контроль ситуації, а й про неймовірні випробування. Одного разу Малиш із побратимами опинився в оточенні. Ворог йшов в наступ аж 16-ма БМП, але їм вдалося знищити одну за допомогою крупнокаліберного кулемета. Тоді чотири піхотинці та двоє снайперів протистояли ворогу, що пішов на штурм. На жаль, усі загинули, крім Малиша. Напарник героя пізніше потрапив під кулю пораненого окупанта, якого вони спершу не помітили, коли пробиралися назад до своїх. Залишившись на самоті, поранений і виснажений, отримуючи підказки від командира взводу через рацію, герой добирався до своїх позицій. Натрапив на протитанковий рів з дуже крутими схилами, який зміг подолати за допомогою підручних засобів. Зрештою, Малишу вдалося вийти до своїх. Після цього випадку і лікування в госпіталі Малиш знову повернувся до служби в своєму підрозділі, навіть попри те, що в його тілі досі залишаються уламки. Щодо роботи сучасного снайпера, як стверджує герой, вона швидко змінюється з появою нових технологій. Дрони ускладнюють вибір позицій, змушуючи працювати ближче до піхоти, виконувати роботу "марксмена". Але навіть у подібних умовах Малиш продовжує виконувати свою місію. "Маскувальні плащі, тепловізори, прилади нічного бачення, метеостанції — усе це робить нас ефективними. Але головне — це знання, терпіння й віра в свої сили", — каже він. Хлопцеві лише 25 років, але за плечима більше, ніж може витримати звичайна людина. Він пройшов через жахи оточення, боровся з ворогом на відстані сотень метрів і віч-на-віч, навчився жити серед постійної небезпеки. Тому історія Малиша — це не лише розповідь про мужність однієї людини. Це символ незламного духу всіх захисників України, які день за днем доводять: їхній героїзм і відданість Батьківщині не мають меж. #Сухопутні_війська #23ОМБр #ЗахисникиУкраїни #Снайпер #ЗСУ #ВійськовіІсторії #Мужність