Відповідальність за розголошення службової інформації, вчинене під примусом

Відповідальність за розголошення службової інформації, вчинене під примусом
280449 ПЕРЕГЛЯДІВ

Звільнені від окупантів території України оголили  страшну правду про знущання ошалілих від безкарності російських військових над українськими громадянами. 

Більшість Запорізької території досі залишається окупованою і не всі її мешканці можуть виїхати в безпечні міста. Через неймовірні зусилля, рятуючи себе і свою дитину,   пані Оксані вдалося виїхали з смт.Михайлівка до Запоріжжя.

  Під час консультації з юристом Запорізького бюро правової допомоги щодо умов отримання статусу внутрішньо переміщеної особи, Оксана розповіла, як, перебуваючи в своєму помешканні під примусом  змушена була надати російським військовим пароль в комп’ютері з персональними даними співробітників  та іншою службовою інформацією, яка там містилася, в обмін на те, що ті не завдаватимуть шкоди їй та її дитині. 

Оксана розуміла, що допомогти їй ніхто не зможе, а звірства в Бучі та інших звільнених містах України не залишали сумніву, що окупанти здатні на будь-які насильницькі дії. Проте, вона відчувала себе зрадницею, щодня жила пригнічена спогадами і страхом відповідальності за власний протиправний вчинок.   

Наша юрист заспокоїла Оксану і роз’яснила їй обставини, які відповідно до діючого в Україні законодавства звільняють її  від кримінальної відповідальності за правопорушення. 

Отже, під час війни непоодинокі випадки, коли людина усвідомлює  небезпечність своїх вчинків і передбачає їх шкідливі наслідки, проте перебуваючи під впливом сили примусу, позбавлена можливості керувати своїми вчинками і поставлена в необхідність чинити саме так а не інакше.

Відповідно до ст. 40 Кримінального кодексу України  не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. Під фізичним примусом у цій статті розуміється застосування щодо особи фізичного насильства з метою примушення її до вчинення протиправних дій або до протиправного невчинення певних дій всупереч її волі.

Дії, які вважаються фізичним примусом,  це дії:

1) які або позбавляють особу, щодо якої застосовані, фізичної можливості діяти (внаслідок зв'язування, позбавлення волі із замкненням у приміщенні, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості, тощо);

2) або спрямовані на те, щоб зламати психологічний опір особи і змусити її вчинити заборонене законом діяння (при мордуванні, катуванні тощо).

До дій, які  вважаються психічним примусом  можуть відноситися

1) погроза застосування відповідного фізичного насильства, у т. ч. за допомогою зброї;

2) застосування або погроза застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають вчинення певних дій чи бездіяльності;

3) знищення або погроза знищення майна, що належить потерпілому, його рідним, близьким, іншим особам, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають вчинення певних дій чи бездіяльності;

4) погроза розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці;

5) вплив на психіку особи за допомогою гіпнозу або інших подібних засобів.

 

Фізичний чи психічний примус у таких випадках має розглядатись як своєрідний прояв небезпеки, яка загрожує особі, її рідним, близьким, іншим людям, доля яких є важливою для даної особи, їх законним правам та інтересам.

У випадку з Оксаною окупанти вимагали від неї вчинення певних дій, застосувавши психічний примус, погрожуючи насильницькими діями їй та її дитині.

 

Питання про відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, а так само під впливом психічного примусу відповідно до ч. 2 ст. 40 вирішується на основі положень Кримінального кодексу про крайню необхідність. При цьому підлягають оцінці характер та ступінь фізичного примусу, індивідуальні фізичні можливості особи, психічний стан, зокрема, у момент застосування фізичного чи психічного примусу.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Кримінального кодексу України нє злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

В кожному конкретному випадку аналіз доказів ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин та з урахуванням вимог закону. 

Мої відео