Рік після війни: як живуть звільнені регіони?
Лисичанськ. Ще минулого літа люди ховалися по підвалах та не могли додзвонитися до своїх близьких. Зараз там тихо. Місцеві мешканці розповідають, що дуже бояться повернення сепаратистів.
Лисичанськ. Ще минулого літа люди ховалися по підвалах та не могли додзвонитися до своїх близьких. Зараз там тихо. Життя іде своїм ходом. Люди працюють, діти ходять до школи, а місто продовжує жити за тими правилами, що прийняла наша держава 24 роки тому.
Місцеві мешканці розповідають, що дуже бояться повернення сепаратистів.
«Я кожного ранку прокинаюся і думаю: чи не зняли, як колись прапор України на міській раді? Звісно, як для воєнних умов – зараз тяжкувато, зате ми хоч знаємо, що не живемо за вовчими законами і спимо спокійно», - розповідає місцева мешканка.
Люди зізнаються, готові навіть самі виступити проти сепаратистів, якщо ті, знову будуть піднімати мітинги у місті.
Зараз у Лисичанську стоять наші військові, до яких жителі вже давно звикли.
«Ми навіть не звертаємо увагу на те, що поруч з нами ходять військові. Якось до них вже «притерлися». Колись ще на початку весни до нас приїхати зовсім молоді хлопці. Мабуть, призовники. Так разом із нашими школярами пішли стіни балончиком розписувати. Ну понаписували всякого, потім їх же, певно, командир і змусив ту стіну замалювати. Що ж, і військовим треба хоч колись розважатися», - з посмішкою розповідають громадяни.
Щодо зарплат та пенсій – то тут, звісно ситуація стала трохи складною через порушення ведення банківської системи. Якщо ж соціальні виплати доходять до людей у повному об’ємі, то зарплати підприємства виплачують частково. Особливо скрутно зараз на шахтах, адже існують проблеми з транспортуванням вугілля: «Працювати, звісно треба, та й гроші не заважало би отримувати, як раніше. Ну що ж, хоч певний відсоток платять тут, а то, мій родич у Луганську взагалі зарплатню половиною буханки хліба, молоком і капустою отримав», - скаржаться працівники.
