КНУТД на межі змін або вибори ректора як боротьба за майбутнє українського університету

Вибори ректора у Київському національному університеті технологій та дизайну давно перестали бути суто внутрішньою кадровою історією. Те, що сьогодні відбувається навколо КНУТД, є значно більшим, ніж конкуренція окремих кандидатів чи боротьба управлінських груп. Насправді університет опинився у точці, де вирішується принципове питання: чи здатна українська вища освіта остаточно вийти з пострадянської моделі адміністративного контролю й перейти до сучасної європейської системи університетського врядування.

Ситуація в КНУТД стала концентрованим відображенням тих криз, які роками накопичувалися в українській освіті: закритість управління, персоналізація влади, бюрократичний тиск, академічна недоброчесність, конфлікт між студентським середовищем і адміністрацією, а також дедалі сильніший запит на відкритість, прозорість і повагу до людини. Саме тому нинішні вибори ректора набули значення далеко за межами одного університету.

Протягом багатьох років КНУТД розвивався у форматі жорсткої управлінської вертикалі, характерної для старої пострадянської моделі університету. Цей період збігся з керівництвом Івана ГРИЩЕНКА, якого називали ректором-диктатором, а ключовим архітектором внутрішньої системи управління стала його права рука, нинішня кандидатка в ректори Людмила ГАНУЩАК-ЄФІМЕНКО. Формально ЗВО демонстрував модернізацію, міжнародну активність і високі показники ефективності. Проте всередині університетської спільноти дедалі частіше звучали зовсім інші оцінки.

У викладацькому середовищі почало формуватися відчуття закритості системи, де ключові рішення концентрувалися в руках вузького адміністративного кола. Кар’єрне просування, участь у міжнародних програмах, доступ до ресурсів та наукових можливостей, за словами представників колективу, часто залежали не лише від професійних досягнень, а й від рівня особистої лояльності.

Поступово університет, який мав би бути простором свободи думки та академічної дискусії, почав сприйматися як система ручного управління. І саме це стало однією з причин нинішньої кризи довіри ( https://www.oin.com.ua/skandal-u-knutd-chomu-ivan-gryshhenko-vidmovyvsya-zalyshaty-posadu-rektora/).

Найбільш болючою темою для університетської спільноти стали питання академічної доброчесності. У професійному середовищі роками обговорювалися звинувачення у функціонуванні так званої «фабрики дисертацій», де наукові тексти створювалися шляхом компіляцій, масового співавторства та перефразування чужих матеріалів (https://www.oin.com.ua/u-vyshhij-osviti-znovu-spalahnuv-skandal-iz-plagiatom/).

У відкритому академічному середовищі також неодноразово порушувалося питання публікацій Людмили ГАНУЩАК-ЄФІМЕНКО у співавторстві з наближеними особами та представниками адміністративного керівництва. Критики цієї системи називають її наукову діяльність яскравим прикладом «наукового фаворитизму», коли кількість статей та формальні наукометричні показники ставали важливішими за реальну наукову цінність (https://falsescience.ucoz.ua/news/rektor_i_prorektorka_knutd_ivan_grishhenko_ta_ljudmila_ganushhak_efimenko_opublikuvali_stattju_z_plagiatom/2024-11-14-186).

Особливий резонанс викликали розмови про можливе використання студентських дипломних і наукових робіт як основи для інших публікацій. Для багатьох викладачів і студентів це стало символом руйнування головної цінності університету – довіри до науки.

Адже коли академічна доброчесність підміняється формальними показниками, університет поступово перестає бути місцем пошуку знань і перетворюється на механізм виробництва звітності та наукометрії.

Ще більшого суспільного резонансу набули можливі фінансові порушення, про які почали активно говорити після кадрових змін в університеті. У професійному середовищі обговорювалися результати перевірок та можливі зловживання у сфері розподілу фінансових ресурсів.

Особливо гостро сприймалися звинувачення щодо непрозорих механізмів преміювання, повернення частини коштів готівкою та неформального контролю над фінансовими потоками. Хоча остаточні юридичні висновки мають робити виключно правоохоронні органи та суд, сама поява подібних звинувачень уже завдала серйозного удару по репутації КНУТД.

Для університету, який претендує на статус сучасного європейського ЗВО, репутаційні втрати мають стратегічне значення. У сучасному світі університети конкурують не лише дипломами, а й рівнем довіри, академічною культурою, міжнародними партнерствами та внутрішнім середовищем.

Студенти, які більше не хочуть мовчати

Одним із найяскравіших символів нинішньої кризи стала безпрецедентна активізація студентського самоврядування. Уперше за багато років студенти КНУТД почали відкрито говорити про проблеми університету, публічно порушувати питання прозорості виборів, доступу до інформації та права студентів бути реальними учасниками університетського життя.

Особливо показовим став крок студентської спільноти, яка самостійно ініціювала зустріч із міністром освіти і науки України Оксеном ЛІСОВИМ. Це був не просто емоційний жест. Це був сигнал про те, що студенти більше не готові залишатися статистами у внутрішніх адміністративних конфліктах.

Головне, що прозвучало у студентській позиції, – запит на університет партнерства, а не університет підпорядкування.

Для сучасної молоді важливо не лише отримати диплом. Вона хоче бути частиною спільноти, впливати на освітнє середовище, брати участь у змінах і мати право голосу. Саме тому студентська активність у КНУТД стала значно ширшим явищем, ніж локальний конфлікт. Вона стала проявом загальноукраїнської трансформації покоління.

Чому ця історія важлива для всієї української освіти

Події навколо КНУТД – це не лише історія одного університету. Насправді це приклад того, через які трансформації проходить уся українська система вищої освіти.

Після років війни, цифрової трансформації та європейської інтеграції університет уже не може бути закритою адміністративною системою. Він має стати живою академічною спільнотою.

Сучасний студент не сприймає авторитарної моделі. Молоді викладачі не готові жертвувати професійною автономією заради адміністративної лояльності. А суспільство більше не хоче бачити університети простором кулуарних рішень і непрозорих процесів.

Саме тому вибори ректора КНУТД мають значення далеко за межами самого вишу. Вони демонструють, чи готова українська освіта остаточно відмовитися від логіки минулого.

Університет майбутнього будується не страхом

Головний висновок нинішньої ситуації полягає в тому, що університет неможливо модернізувати лише новими презентаціями, стратегіями чи гучними словами про інновації.

Без довіри не буде якісної науки. Без поваги не буде сильної команди.
Без відкритості не буде репутації. Без студентського голосу не буде сучасного університету.

Саме тому сьогодні КНУТД опинився на історичному роздоріжжі.

Між закритою моделлю минулого – і відкритою моделлю майбутнього. Між страхом – і довірою. Між адміністративним контролем – і людською гідністю.

І те, який вибір зробить університетська спільнота, стане відповіддю не лише для КНУТД. Це буде відповідь для всієї української освіти – якою вона хоче бути завтра.