ЩО ТАКЕ МАЛОМОБІЛЬНІСТЬ І КОГО ВОНА МОЖЕ СТОСУВАТИСЯ?

У повсякденному житті кожен із нас може опинитися в ситуації, коли звичне пересування, орієнтування в просторі чи доступ до інформації стають складними. Саме тому існує поняття маломобільних груп населення – людей, які через певні обставини потребують додаткових умов для комфортної та безпечної участі в суспільному житті.

Примітно, що статус «маломобільності» – це не обов’язково назавжди. Багато з нас може набути його тимчасово, наприклад, зламавши ногу, а дехто залишається в цій категорії постійно.

Хто ж може потрапити в маломобільну групу населення?

• люди з якимись тимчасовими фізичними порушеннями (пацієнти після хірургічних операцій, люди з переломами кінцівок (на милицях чи в гіпсі) тощо);

• люди старшого віку (до цієї групи відносять громадян віком від 60-65 років з урахуванням фізичних особливостей як зниження гостроти зору та слуху, уповільнена реакція тощо);

• вагітні жінки (особливо на пізніх термінах вагітності);

• діти до 7 років з батьками або особами, що їх супроводжують (сюди відносяться батьки з дітьми у візочку чи без);

• люди з нестандартними антропометричними даними (особи, чиї фізичні параметри суттєво відрізняються від середньостатистичних архітектурних розрахунків, через що повсякденний простір стає для них бар’єрним. Зокрема, люди з великою масою тіла стикаються з проблемою завузьких дверей, турнікетів чи надто тендітних меблів; дуже високі люди ризикують травмуватися об низькі одвірки, вивіски та стелі; а люди значно нижчого зросту (зокрема, з карликовістю) просто не можуть дотягнутися до стандартно розташовавих кнопок ліфта, ручок дверей, терміналів чи стійок реєстрації).

Усунення архітектурних, інформаційних і соціальних бар’єрів допомагає створити середовище, у якому кожна людина почуватиметься комфортно, безпечно та матиме рівні можливості для повноцінної участі в житті суспільства.