Стаття 40 КК України: коли людина не несе відповідальності за дії, вчинені під примусом

Війна змусила багатьох українців опинитися в ситуаціях, коли окупанти намагаються змусити їх діяти всупереч закону.

Для цього можуть застосовувати фізичне насильство, катування, незаконне позбавлення волі або психологічний тиск, зокрема погрози життю чи здоров'ю людини та її близьких.

У таких випадках важливо знати: стаття 40 Кримінального кодексу України передбачає захист для осіб, які діяли під примусом.

Що це означає?

Якщо через фізичний примус людина не могла контролювати свої дії, її вчинок не вважається кримінальним правопорушенням.

Якщо людина мала можливість керувати своїми діями, але перебувала під фізичним або психічним примусом, питання відповідальності вирішується з урахуванням положень статті 39 Кримінального кодексу України.

Кримінальну відповідальність насамперед несе той, хто застосовував примус, а не той, кого змусили діяти. Крім того, якщо особу все ж визнають винною у вчиненні кримінального правопорушення, застосування до неї фізичного чи психічного примусу є обставиною, що пом'якшує покарання (пункт 6 частини першої статті 66 КК України).

Водночас ці положення стосуються не лише злочинів, пов'язаних із російською агресією.

Наприклад, якщо людину змусили розкрити службову чи іншу конфіденційну інформацію, погрожуючи їй або її близьким, суд враховуватиме, чи мала вона реальну можливість діяти інакше.

Українське законодавство розмежовує тих, хто свідомо вчиняє кримінальне правопорушення, і тих, хто діє під примусом. Саме тому кожен випадок потребує ретельної оцінки всіх обставин.